Історія становлення театру

«Молоді роки — як молоді роки. І мислення невпинне, і гарячий ентузіазм творення. Аби лиш ніхто не стояв на дорозі…», — згадує минуле театру в Долині Ада Попович і веде нас і на сценічний кін, і за лаштунки часу…  
Минуло більше 50 літ з часу заснування аматорського театру в місті Долині. Люди і долі, що переплелися в часі, сценічні дійства і закулісна жорстока реальність, руйнація, занепад і воскресіння — все у портреті пам’яті, спогаду і сучасних вражень. Історія театру в Долині тісно пов’язана з іменами керівника Народного дому Лещука, режисера Івана Стогнія, яскравої сценічної примадонни Віри Кайдан, завполіклінікою Анни Солодовник, знаменитого Юрія Соловія, Миколи Мішина, Мирослави Озгович, завбібліотекою Віри Лейко, райкомівського працівника Тимофія Литвина та багатьох інших професійних і непрофесійних акторів. 
— До 1975 року, — поринає у минуле секретар УБР і самодіяльна актриса Ада Попович, — в театрі режисером працювала Лелюк-Красникова. Її погляди не збігалися з чиновницькими, тож змушена була покинути улюблену роботу. А театр почав занепадати. Добре пам’ятаю, що грали там і професійні актори, і самодіяльні. Різні за професіями, та залюблені в театр. Серед них — відомий хірург Сава Охрончук, лікар Яким Гончарук та ін. А восени 1976-го я вперше зустрілася з Дарією Ткач — випускницею престижного Київського інституту культури. Вона стояла на другому поверсі Народного дому і виглядала нас — «артистів». Напрочуд вродлива, з великими карими розумними очима. Скромна студентська одежа тільки підкреслювала її жіночу красу. Минуло понад 30 років, але й досі маю приємні спогади про ту зустріч. Тішуся, що доля подарувала мені знайомство, а відтак і приятелювання з Дарією. У ті часи ще маловідома письменниця Валентина Тубольцева-Філімонова, яка тепер на Волині, професійно високо оцінила здібності молодого режисера. Театр давав нам можливість ширше пізнати свою історію, традиції і звичаї, мову і культуру, формував почуття національної гідності. На мою думку, серед колег-акторів переважала національна ідея.

— Володимир Серемчук ще тоді вирізнявся щирістю і правдивістю. Ми дослухалися до кожного його слова. Нині Володимир — священик. Лідія Кобилинець вчителювала, Леся Калита і Зіновія Погляд працювали бібліотекарями. Інша Леся, даруйте, забула прізвище, була неперевершеною кравчинею. Були серед нас і професійні актори. Добре пам’ятаю незабутній класичний танець Наталії Палійчук та Любомира Яцківа на сцені Будинку техніки. Яка це була гра!

Восени 1976-го ми представляли долинянам трагікомедію Мамонтова «Республіка на колесах». Важка щоденна праця. Адже всі ще були на своїх роботах. Молоді й енергійні, ми не боялися говорити правду про владу, чиновництво тощо. І не думали, що незабаром буде пшик нашим творчим старанням. Вдалася нам і вистава «Кайдашева сім’я», їздили з виступами селами району. Тоді нас неабияк підтримував Юрій Соловій — людина з великої літери. Брав участь майже в усіх постановках. Та не всі були такими. Наприклад, були свої погляди на українське у завідувачки районного відділу культури Марії Махник. Звичайно, мені можуть заперечити, але деяким людям властиво перефарбовуватися. Так переслідування керівником райвідділу культури тривали аж до вересня 1979 року. Поки наш режисер Дарія Ткач, перемігши у конкурсі, не перейшла працювати на львівське телебачення. Дарія Андріївна тепер знімає документальні стрічки, співпрацює з відомим письменником-перекладачем Олегом Лишегою родом з Тисмениці і т. д. З тих пір упродовж 30 років театру у Долині не було. Поки не з’явилася молода і талановита режисер Надія Костьович. Єдине, чого боюся, — щоб Надію Дмитрівну не спіткала така ж доля, як свого часу Дарію Ткач. Бо є ще чимало тих «творців», які звикли рік у рік лиш виправляти дату того чи іншого заходу, вдаючи свою творчу активність.

…Долинський театр ожив 2003 року, коли постановка вистави «Зелені свята» Надії Костьович зробила його народним. А щодо воскресіння театру в Долині, то сталося це, на мою думку, у 2006-му — після режисерського втілення Надією Костьович літературно-музичної композиції до 20-річчя творчої діяльності члена Національної спілки письменників України поетеси Надії Дички. Відтак на пропозицію місцевого керівництва Надія Костьович і очолила театр у Долині. Спробуємо торкнутися деяких мистецьких кроків театрального колективу. Серед яких найяскравіші: святкове дійство «Новорічний карнавал», театралізоване шоу «Країна Кохання», творчий вечір «Обличчя без масок», ігрове дійство «Казкова мить дитинства», історична драма Антіна Вартового «В сумерках віків» і т. д. Як наголосила керівник театру Надія Костьович, «усі творчі кроки колектив зробив передусім завдяки підтримці міського голови Володимира Гаразда, генерального спонсора кредитної спілки «Злет», пекарні «Колобок» та мережі магазинів «Престиж». Але щонайперше — люди, талановита молодь. Ми стали театральною родиною…»

Художнє оформлення театралізованого дійства — це і талант, і рутинна праця. А ще — значні видатки. Тож мистецька агенція «Три Я» виникла закономірно. А започаткували її три творчі особистості — Ірина Микулин, Надія Костьович та Катерина Вінтонів. Якщо говорити про специфіку постановок Долинського театру, то можна без перебільшення відзначити його молодечу невгамовність. Навіть 50 років по тому…

 

За матеріалами обласної газети «Галичина»
http://www.galychyna.if.ua’

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*